«Я два роки бився за жирність сировини. Доплачував господарствам, їздив по фермах, хвалився, що в нас найжирніше молоко в районі. А потім порахував, що ця жирність коштувала мені півтора річних прибутки».
Максим Щербина тримає молокозавод у Каневі. П'ятнадцять років у молочній переробці, сім із них власник. Чотирнадцять тисяч тонн молока на рік: питне молоко, масло, обрат і маслянка. Тридцять вісім людей.
Рік закривається з прибутком 7 188 000 ₴ при виручці 275 988 000 ₴. Трохи більше за два з половиною відсотки. У молочній переробці це норма, і саме тому помилку розміром у півтора прибутки тут можна не помічати роками.
Максим шукав її в собівартості, у логістиці, у втратах на лінії. Вона лежала у формулі закупівлі — тій самій, яку підписують усі заводи галузі й яка жодних питань ні в кого не викликає.
За що платить молокозавод
Не за молоко. За жир у молоці.
Це головна особливість галузі, і вона не випадкова: жир — найдорожчий компонент молока й найлегший для вимірювання. Лабораторія дає відповідь за хвилини, сперечатися нема про що.
Формула закупівлі в галузі влаштована так: є базова жирність, є ціна за один відсоток жиру в тонні, і скільки відсотків привіз постачальник — стільки й отримав. У Максима це 4 000 ₴ за пункт.
- тонна молока жирністю 3,6% коштує 14 400 ₴
- та сама тонна при 3,4% коштувала б 13 600 ₴
- кожні 0,2 пункту — це 800 ₴ на тонні
- на 14 000 тонн кожні 0,2 пункту — 11 200 000 ₴ на рік
Запам'ятайте останній рядок. Уся стаття тримається на ньому.
Формула справедлива й зрозуміла обом сторонам. Господарство, яке годує стадо краще, отримує більше, і це правильно. Питання не до формули, а до того, що завод робить із жиром, за який уже заплатив.
Скільки жиру заходить на завод
Чотирнадцять тисяч тонн молока жирністю 3,6% — це 504 тонни жиру.
Жир не зникає й не з'являється. Він увесь має опинитися в якомусь продукті, і кожен продукт бере рівно стільки, скільки передбачено його рецептурою.
Куди він дівається
Питне молоко нормалізують до 2,5%. Десять тисяч тонн питного забирають 250 тонн жиру — майже половину того, що заходить.
Масло на 80% складається з жиру. Лінія тягне 300 тонн масла на рік, і це ще 240 тонн жиру.
Триста тонн — це межа обладнання, а не ринку. Маслоутворювач більше не збиває, і щоб підняти цю цифру, потрібна нова лінія з усім, що до неї додається.
Чотирнадцять тонн, яким немає місця
Складіть: 250 плюс 240 — це 490 тонн.
А зайшло 504. Чотирнадцять тонн жиру щороку не мають куди подітися.
Це менш як три відсотки від усього жиру, що заходить. Саме тому питання ніколи й не піднімалось: дрібниця, похибка, залишок.
Їх віддають вершками на сусідній завод по 22 000 ₴ за тонну жиру. Це 308 000 ₴ за рік — цифра така мала, що в звіті її майже не видно.
Сусідній завод бере охоче: у нього більша лінія масла й постійний дефіцит жиру. Для нього ці вершки — вигідна покупка, і саме тому ціна така, яка є.
«Вершки в нас ішли окремим рядком у самому низу. Я на нього дивився раз на квартал і думав: ну є і є».
Куди дівається кожна тонна
Молокозавод зручно уявляти як розгалуження.
| Куди йде жир | Тонн жиру | Що з нього виходить |
|---|---|---|
| Питне молоко | 250 | 10 000 т по 20 200 ₴ |
| Масло | 240 | 300 т по 232 000 ₴ |
| Вершки на сторону | 14 | 308 000 ₴ |
| Разом із жировмісних | 504 | 271 908 000 ₴ |
Чому гілок саме три
Перші дві задані обладнанням і рецептурою: скільки питного розливає лінія і скільки масла збиває маслоутворювач. Третя гілка — не рішення, а залишок. Туди йде все, що не влізло в перші дві.
Сума в нижньому рядку — це виручка лише з жировмісних продуктів. Обрат і маслянку сюди не включено: вони дають ще 4 080 000 ₴, але жиру в них майже немає, тож до цієї арифметики вони не належать.
Скільки насправді вартий жир
Тепер головне порівняння статті, і робити його треба обережно.
Не можна сказати «тонна жиру коштує нам 400 000 ₴». Ті 14 400 ₴ за тонну молока платяться не лише за жир: у тонні ще 964 кілограми води, білка й лактози, і вони теж стають продуктом.
Як порівнювати правильно
Порівнювати треба граничний жир — той самий один пункт жирності, який можна додати або не додати.
| Один пункт жирності в тонні | Гривень |
|---|---|
| Завод за нього платить | 4 000 ₴ |
| У маслі він повертає | 2 900 ₴ |
| У вершках він повертає | 220 ₴ |
Граничний жир коштує дорожче, ніж повертає навіть у найкращому своєму призначенні.
Чому це не означає, що масло збиткове
Важливе уточнення, без якого висновок буде хибним.
Масло не збиткове. Воно просто не здатне окупити жир, куплений за граничною ціною. Жир, який уже зайшов на завод разом із основним потоком молока, масло утилізує добре: 2 900 ₴ за пункт проти 220 ₴ у вершках — це в 13,18 раза більше.
Питання не в тому, робити масло чи ні. Питання в тому, чи варто доплачувати за жир, який потім доведеться класти в масло.
Різниця між цими двома питаннями й відділяє рішення про виробництво від рішення про закупівлю. Перше стосується того, що робити з наявним. Друге — того, скільки брати.
Що пробували раніше
Максим вирішив підняти жирність сировини з 3,6% до 3,8%.
Логіка була бездоганна: жирніше молоко — кращий продукт, більше масла, менше води в тоннах. Він домовився з господарствами про доплату, змінив раціон стада в двох найбільших, витратив два роки на цю роботу.
Жирність піднялася. Усе інше лишилося таким самим.
Саме в цих чотирьох словах і схована вся втрата. Жирність — єдине, що змінилось, а всі інші рішення заводу лишились на місці: та сама рецептура питного, та сама межа лінії масла, той самий покупець вершків.
Що з цього вийшло
Жиру стало заходити 532 тонни замість 504.
Двадцять вісім тонн — здавалося б, непогана добавка. У маслі вони дали б 35 тонн готового продукту, і саме так Максим і уявляв результат.
Питне молоко не змінилося: його як нормалізували до 2,5%, так і нормалізують. Лінія масла як тягнула 300 тонн, так і тягне. Подіти вміють ті самі 490 тонн.
Куди пішли зайві двадцять вісім тонн
У вершки. Зайвого жиру стало 42 тонни замість 14, і додаткова виручка склала 616 000 ₴.
А доплата за жирність — 11 200 000 ₴.
Ефект: мінус 10 584 000 ₴ за рік. Це 1,47 річного прибутку заводу: мінус більший за весь прибуток.
«Коли я побачив цю цифру, то першим ділом перевірив формулу закупівлі. Думав, помилився в множнику. Не помилився».
Чому помилку не було видно
Бо жодна з її частин не виглядала помилкою.
Доплата за жир стояла в закупівлі й виглядала як нормальне подорожчання сировини — молоко загалом дорожчало. Вершки стояли внизу звіту й навіть трохи зросли.
У чому тут підміна
Завод вимірював жирність на вході й пишався нею. Але жирність на вході — це характеристика сировини, а не продукту. Продукт нормалізують, і його жирність задана рецептурою, а не тим, що привезли.
Увесь жир понад рецептуру — не перевага, а залишок, який треба десь подіти.
Жирність на вході має сенс рівно в трьох випадках:
- коли ви продаєте жир як окремий продукт і попит на нього необмежений
- коли рецептура ваших продуктів жирніша за середню сировину
- коли формула закупівлі платить не за жир, а за тонну
У Максима не збігався жоден із трьох.
Хід, який працює
«Мені казали: у вас найжирніше молоко в районі. Я це чув як похвалу. Тепер чую як діагноз».
Максим повернув жирність закупівлі до 3,6% — експеримент коштував надто дорого, щоб його тягнути. А далі змінив те, чого не чіпав роками: рецептуру питного молока.
Замість 2,5% — три відсотки. Ціна тонни при цьому піднімається з 20 200 ₴ до 21 800 ₴, бо жирніше питне молоко справді коштує дорожче на полиці.
- жиру в питне йде 300 тонн замість 250
- на масло лишається 204 тонни жиру — це 255 тонн масла замість 300
- зайвого жиру не лишається зовсім
- вершки як стаття зникають
Масла стало менше на 45 тонн.
Скільки це дало
Арифметика коротка.
| Стаття | Було | Стало |
|---|---|---|
| Питне молоко | 202 000 000 ₴ | 218 000 000 ₴ |
| Масло | 69 600 000 ₴ | 59 160 000 ₴ |
| Вершки | 308 000 ₴ | — |
| Ефект | — | 5 252 000 ₴ |
П'ять мільйонів двісті п'ятдесят дві тисячі — це 73,1% річного прибутку.
Сама формула закупівлі не змінилася ні на гривню. Ціна за пункт жирності та сама, постачальники ті самі, вимоги до сировини ті самі.
Змінився лише один рядок у технологічній карті. Нормалізатор виставили на іншу цифру, перемалювали етикетку й повідомили мережі про нову жирність. Уся робота зайняла півтора місяця, і більша її частина пішла на погодження упаковки.
Два рішення про жир
Поставте їх поряд, і вся стаття вміститься в два рядки.
Підняти жирність купленого: мінус 10 584 000 ₴. Підняти жирність проданого: плюс 5 252 000 ₴.
Жир, за який ви платите, і жир, який ви продаєте, — це два різні жири, і керувати треба другим.
«Два роки я возив жирність на завод. Треба було возити її в магазин».
«Технолог опирався місяць. Казав, що ми ріжемо масло. Ми не різали масло — ми перестали заганяти в нього жир, якому там не місце».
Чому масла стало менше, а грошей більше
Це місце бентежить усіх, кому Максим розповідав.
Сорок п'ять тонн масла — це 10 440 000 ₴ втраченої виручки. Але кожна з цих тонн забирала 800 кілограмів жиру, і той самий жир у питному молоці дає більше.
Коли буде навпаки
Якщо масло подорожчає відносно питного молока, арифметика перевернеться. Порівнювати треба не продукти між собою, а те, скільки гривень дає один і той самий пункт жирності в кожному з них.
Це порівняння варто переробляти щоразу, коли міняється прайс хоч на одну позицію.
І ще одне, щоб не зробити зворотної помилки. Новий рецепт дає 3 200 ₴ за пункт жирності в тонні питного — більше за масло, але менше за 4 000 ₴ закупівлі. Докуповувати жир не стало вигідно: стало вигідніше дівати той, що вже заходить.
На практиці достатньо однієї таблиці на три колонки: продукт, скільки жиру він бере на тонну, скільки гривень дає цей жир. Перерахувати її — п'ятнадцять хвилин раз на квартал.
Чи не простіше збільшити лінію масла
Це перше, що пропонують усі, кому показуєш баланс жиру.
Якби рецептуру не чіпали, більший маслоутворювач справді прибрав би вершки: 504 тонни жиру помістились би в питне й масло без залишку. Але кожен пункт жирності в маслі повертає 2 900 ₴ проти 4 000 ₴ закупівлі, тож нова лінія утилізувала б жир ефективніше, а не прибутковіше.
Коли лінія таки потрібна
Тоді, коли ціна масла росте швидше за ціну питного молока. Поки один пункт жирності в маслі дешевший за той самий пункт у питному, гроші лежать у рецептурі, а не в обладнанні.
«Тепер у нас на планірці перший слайд — баланс жиру. Не обсяги, не жирність сировини. Скільки зайшло і куди поділось».
Що дивитись щомісяця
Трьох цифр достатньо, і жирності сировини серед них немає.
- баланс жиру: скільки зайшло, скільки пішло в кожен продукт, скільки лишилось зайвим
- гривень на пункт жирності в кожному продукті — окремим рядком на кожну лінію
- обсяг вершків, відданих на сторону, у тоннах жиру, а не в гривнях
Якщо третій рядок більший за нуль, ви купуєте жир, якому не знайшли місця. Якщо він росте — ви купуєте його дедалі більше.
Жодна з трьох цифр не вимагає нової системи обліку. Прийом сировини вже фіксує жирність, технологічні карти вже задають рецептури, накладні вже показують ціни. Бракує лише зведення їх в один баланс раз на місяць.
Гроші не зникають — ви їх просто не бачите
Молочна переробка виглядає бізнесом про молоко. Насправді вона про жир: про те, скільки його купили й скільки з нього вдалося продати за повною ціною.
У Максима не було проблеми з якістю сировини. У нього була формула закупівлі, яка платить за жир, і рецептура, яка цей жир не бере.
Два роки боротьби за жирність коштували 10 584 000 ₴. Одна зміна рецептури принесла 5 252 000 ₴. Обидві цифри правдиві, і між ними вся різниця між тим, що ви купуєте, і тим, що ви продаєте.
Як побачити це на своєму заводі
Уся арифметика вище стоїть на одному рядку, якого немає у звіті про виробництво: баланс жиру — скільки зайшло, скільки пішло в кожен продукт і скільки лишилось зайвим. Поки завод міряє жирність на вході, не видно ні того, що підняття її на 0,2 пункту коштувало 10 584 000 ₴, ні того, що одна зміна рецептури принесла 5 252 000 ₴. Коли ті самі дані збираються автоматично, гривню на пункт жирності видно по кожній лінії — саме для цього власники малого й середнього бізнесу використовують Finmap: щоб бачити фінансову картинку, а не відновлювати її з пам'яті.
Читайте також
- Молочна ферма: корова доїться 305 днів, а їсть 365
- Крафтова сироварня: собівартість партії, визрівання і гроші, заморожені в підвалі
Основа теми: Управлінський облік: що це і навіщо власнику
Питання, які виникають одразу
Бо подіти зайвий жир нікуди. Питне молоко нормалізують до тих самих 2,5%, лінія масла тягне ті самі 300 тонн, тож 28 додаткових тонн жиру пішли у вершки по 22 000 ₴ за тонну. Доплата склала 11 200 000 ₴, а повернулось 616 000 ₴ — мінус 10 584 000 ₴.
Це 1,47 річного прибутку, який становить 7 188 000 ₴ при виручці 275 988 000 ₴. Мінус перевищує прибуток, але не вдвічі. І головне — кожна його частина окремо виглядала нормально.
Рахувати треба граничний жир, тобто один пункт жирності в тонні. Завод за нього платить 4 000 ₴, у маслі він повертає 2 900 ₴, у вершках 220 ₴. Казати «тонна жиру коштує 400 000 ₴» не можна: ті 14 400 ₴ платяться і за об'єм, і за білок.
Ні. Масло просто не здатне окупити жир, куплений за граничною ціною. Жир, який уже зайшов на завод із основним потоком, масло утилізує добре: 2 900 ₴ за пункт проти 220 ₴ у вершках — це в 13,18 раза більше.
Заходить 504 тонни: 14 000 тонн молока жирністю 3,6%. Питне молоко забирає 250 тонн, масло 240 тонн, разом 490. Чотирнадцять тонн щороку лишаються зайвими й ідуть вершками на сусідній завод за 308 000 ₴.
Жирність питного підняли з 2,5% до 3,0%, ціна тонни зросла з 20 200 ₴ до 21 800 ₴. Виручка з питного піднялася до 218 000 000 ₴, з масла впала до 59 160 000 ₴, вершки зникли. Чистий ефект 5 252 000 ₴ — 73,1% річного прибутку.
Бо кожна тонна масла забирає 800 кілограмів жиру, і той самий жир у питному молоці дає більше. Масла виробили 255 тонн замість 300, тобто на 45 тонн менше, зате зайвого жиру не лишилось зовсім. Якщо масло подорожчає відносно питного, арифметика перевернеться.
Більша лінія прибрала б вершки, але кожен пункт жирності в маслі повертає 2 900 ₴ проти 4 000 ₴ закупівлі. Нова лінія утилізувала б жир ефективніше, а не прибутковіше. Поки пункт жирності в маслі дешевший за той самий пункт у питному, гроші лежать у рецептурі, а не в обладнанні.
