Виробнича компанія не знала реальну собівартість. Ось що знайшов фінансист

Виробництво працювало роками. Замовлення були, цех завантажений, продукція відвантажувалась. Ціну ставили «як у ринку» й трохи нижче, щоб вигравати клієнтів. Здавалося, все під контролем.

Одного питання вистачило, щоб контроль розсипався: скільки насправді коштує зробити одну одиницю продукції? Власник назвав цифру — «десь стільки, матеріали плюс трохи». Фінансист порахував чесно. Реальна собівартість виявилась на третину вищою. А частина продукції, яку продавали найактивніше, йшла в мінус.

Виробництво — це та сфера, де «на око» коштує найдорожче. Бо собівартість тут складна, і в ній ховається набагато більше, ніж матеріали.

Чому виробничу собівартість рахують неправильно

Майже всі власники виробництв рахують собівартість спрощено — і саме тому вона занижена:

Матеріали — це лише вершина. Під ними — брак, простої, енергія, амортизація верстатів, зберігання. Кожен пункт окремо здається дрібним. Разом вони й дають ту третину, на яку власник помилявся.

Що ховається в реальній собівартості

Коли фінансист розкладає одну одиницю продукції по-справжньому, спливає те, чого не було в розрахунку власника:

• Брак і відходи — не вся сировина йде в продукт; частина в мінус.
• Простої обладнання — верстат коштує грошей, навіть коли стоїть.
• Переналагодження — зміна продукту з'їдає години й матеріали.
• Енергія й амортизація — реальні, а не «умовно накладні».
• Зберігання й логістика — готова продукція теж має ціну лежання.

«Я був упевнений, що знаю собівартість — це ж мій цех, я його побудував. Виявилось, я знав вартість матеріалів. А собівартість — це зовсім інша, більша цифра.»

Що показав розрахунок

Ось типова картина після чесного розкладу. Цифри умовні, розрив — реальний:

Найпродаваніша позиція продавалась у мінус на кожній одиниці. Що більше її продавали, то глибше йшли в діру — а власник вважав її «локомотивом». Прибуткові позиції тихо компенсували цей мінус, і загалом бізнес виживав, але не заробляв.

Що зробили далі

Знахідка дала конкретні важелі — і жоден не про «зупинити виробництво»:

1. Підняли ціну на збиткові позиції до реальної собівартості з маржею — частина клієнтів лишилась.
2. Зменшили брак — навели облік відходів, і собівартість сама впала.
3. Скоротили переналагодження — згрупували замовлення, менше простоїв.
4. Відмовились від двох позицій, що лишались у мінусі навіть після оптимізації.

«Найдорожче було не те, що позиція збиткова. Дорожче — що я роками нарощував саме її виробництво, вважаючи, що росту. Насправді я масштабував збиток.»

Навіщо тут фінансист

Власник виробництва — інженер і виробничник, а не фінансист. Він знає технологію досконало, але рознести брак, простої, амортизацію й накладні на одиницю продукції — це окрема робота, до якої руки не доходять. Саме її робить фінансист під час діагностики.

Щоб такий розрахунок був можливий, потрібні дані в розрізі. У Finmap виробничі витрати можна вести за продуктами й етапами, бачити реальну маржу кожної позиції. А фінансова діагностика — це той самий розклад собівартості, зроблений фінансистом: за пару тижнів він покаже, що годує виробництво, а що продається в мінус.

📌 Дізнайся реальну собівартість своєї продукції. Замов безкоштовну фінансову діагностику Finmap — фінансист порахує кожну позицію чесно й покаже, що продається в мінус. Без зобовʼязань.

Замовити фінансову діагностику →